28 жовтня 2021 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об’єкта нерухомості» від 2.02.2021 № 1174-IX.

Цим Законом встановлено «автоматичність» переходу прав користування земельною ділянкою при переході права власності на розташовану на ній будівлю, споруду від землекористувача до нового власника майна.

У разі набуття на підставі вчиненого правочину або у порядку спадкування права власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці приватної власності, право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від попереднього власника таких об’єктів до набувача таких об’єктів, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття окремої частки у праві спільної власності на майно житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об’єкт незавершеного будівництва, що перебував у приватній власності її попереднього власника, право власності на земельну ділянку, на якій розміщено такий об’єкт, одночасно переходить до набувача пропорційно до його частки у праві спільної власності на такий об’єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі.

Якщо ж попередньому власнику у праві спільної власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об’єкт незавершеного будівництва належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому розмірі.

У разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію у попереднього власника, до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об'єкта.

У вищенаведених випадках документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об’єкт.

Хто такі «негідні спадкоємці»

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (стаття 1222 Цивільного кодексу України). Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Однак, для набуття статусу спадкоємця недостатньо зарахування людини до спадкоєм­ців певної черги чи факту наявності заповіту на її користь.

Законодавством України передбачено можливість визнання потенційних спадкоємців негідними у випадку їх недоброчесної поведінки відносно спадкодавця і, відповідно, позбавлення права на отримання у спадщину будь-якого майна або грошових коштів. Внаслідок визнання одного із спадкоємців негідним його частка пропорційно ділиться між іншими спадкоємцями.

Кому спадщина «не світить»

Статтею 1224 Цивільного кодексу України передбачений перелік підстав, за наявності яких право на спадкування у певних осіб не виникає. Тобто вони усуваються від права на спадкування як за заповітом, так і за законом.

Усунення від права на спадкування спадкоємців за законом та за заповітом можливе виключно на підставі рішення суду.

Підстави усунення від права на спадкування:

• Особи умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на життя спадкоємців (це не стосується осіб, які вчинили такий замах, але спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив їх своїми спадкоємцями за заповітом).

Документом, що підтверджує протиправність дій таких осіб є вирок суду, що набрав законної сили. Виключення становить позбавлення життя спадкодавця через необережність. В такому разі особа все ж таки залишається спадкоємцем.

Звертаю увагу, що особи до 14 років та громадяни, які визнанні судом недієздатними, не можуть визнаватись негідними спадкоємцями, оскільки такі особи є неосудними.

• Особи умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині (при наприклад, у формі складення фіктивного заповіту, приховування дійсного заповіту, примушення до складання заповіту, а також примушення інших спадкоємців чи когось одного із них відмовитися від заповіту, а відказоодержувачів — від заповідального відказу).

В такому випадку питання про визнання спадкоємців негідними вирішується судом шляхом ухвалення рішення в порядку цивільного судочинства, або вироку суду у кримінальній справі.

• Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.
• Батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
• Одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Відповідно до статті 39 Сімейного кодексу України недійсним є шлюб, зареєстрований:

з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;

між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;

з особою, яка визнана недієздатною.

Також, недійсним визнається за рішенням суду, зокрема шлюб, укладений з порушенням принципу добровільності, або якщо один з членів подружжя не досягнув на момент укладення шлюбу шлюбного віку, а також в інших випадках встановлених Сімейним кодексом України.

У разі якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, набутому ними за час цього шлюбу.

Статтею 42 Сімейного кодексу України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

Тобто, навіть якщо спадкоємці не входять до кола родичів, яким надано право звернення до суду для визнання шлюбу недійсним, вони мають право звернутися як особи, права яких порушені у зв’язку з реєстрацією цього шлюбу, оскільки через укладення такого шлюбу вони не отримають належну їм частку спадщини.

• За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Отже, ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов’язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов’язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов’язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Вимога про усунення від права на спадкування за законом особи може бути пред’явлена лише після смерті спадкодавця.

Факт ухилення особи від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи, інших спадкоємців.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, суд при вирішенні такої справи згідно з вимогами статті 264 Цивільного процесуального кодексу України повинен встановити одночасно з фактом ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Рано чи пізно кожна людина покидає цей світ, та залишає по собі майно, що було нажито нею впродовж життя. За наявності заповіту, майно померлого переходить до осіб, вказаних у цьому документі. Однак, нерідкі випадки, коли особа не залишає заповіту, або розпоряджається у ньому лише частиною свого майна, або заповіт виявляється нікчемним (недійсним). У таких випадках спадкування відбувається за законом.

Порядок спадкування за законом передбачається статтями 1258-1267 Цивільного кодексу України. Згідно з чинним законодавством спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

До першої черги спадкоємців належать діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення (Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа). Крім того, у п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Частка спадку за законом є рівною для кожного спадкоємця, однак, за усною чи письмовою (якщо це стосується нерухомого майна чи транспортних засобів) угодою між собою спадкодавці можуть змінити розмір частки когось із них.

Договір довічного утримання

На сьогодні найбільше міфів виникає навколо договору довічного утримання (догляду), оскільки ним дуже часто прикриваються недобросовісні набувачі.

Хто може укладати

Як правило, такий вид договору обирають особи, які потребують сторонньої допомоги, одинокі сімейні пари, сім’ї людей похилого віку з непрацездатними дітьми або дітьми з інвалідністю, люди похилого віку, позбавлені опіки та піклування близьких та інші з метою забезпечити собі утримання та (або) догляд довічно.

Однак статтею 746 Цивільного кодексу України передбачено, що відчужувачем за договором довічного утримання може бути будь-яка особа незалежно від її віку та стану здоров’я.

Укладається письмо та посвідчується нотаріально

Договір довічного утримання належить до договорів, для яких передбачена обов’язкова письмова форма укладання та нотаріальне посвідчення (стаття 745 Цивільного кодексу України). Недотримання даної вимоги тягне за собою визнання договору недійсним.

Водночас право на нерухоме майно виникає з дня державної реєстрації такого права в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Право власності набувача є обмеженим

Важливим моментом є те, що право власності є обмеженим, оскільки набувач не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти, передавати в заставу або у власність іншій особі на підставі іншого правочину (стаття 754 Цивільного кодексу України). Ще один нюанс – набувач зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання.

Спадковий договір

Альтернативою договору довічного утримання є спадковий договір, який полягає в тому, що набувач зобов’язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача і в разі його смерті отримати право власності на майно відужувача

Майно переходить набувачу після смерті власника

Повноцінний перехід права власності (володіння, користування, розпорядження) до набувача, відбувається після смерті відчужувача. На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження (стаття 1307 Цивільного кодексу України).

До спадкового договору не застосовуються правила спадкування за законом чи заповітом

Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до іншого з подружжя, а в разі смерті другого, майно переходить до набувача за договором, який може не бути членом родини

Особливості спадкового договору за участі подружжя полягають у тому, що предметом спадкового договору може бути майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також те, що є особистою власністю будь-кого з подружжя (стаття 1306 Цивільного кодексу України).

Укладається письмо та посвідчується нотаріально

Спадковий договір завжди укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі (електронній базі даних, яка містить відомості, про посвідчені спадкові договори). У разі недодержання сторонами такої вимоги спадковий договір визнається нікчемним.

Заповіт

Ще одним різновидом передачі права власності за волею власника є заповіт.

Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 Цивільного кодексу України).

Заповідач вільний у виборі спадкоємців

Заповідач є вільним у виборі спадкоємців – може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом та передати своє майно не лише родичам, а й зовсім чужим людям, які не є членами родини. Спадкоємцями може бути одна або декілька осіб.

Кого не можна позбавити права спадкування

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині:

• малолітні, неповнолітні діти, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;
• непрацездатна вдова (вдівець);
• непрацездатні батьки спадкодавця.

Такі особи мають право успадкувати майно незалежно від змісту заповіту. В такому випадку закон гарантує їм половину частки, яка б належала кожному з них, у разі відсутності заповіту (стаття 1241 Цивільного кодексу України).

Заповіт можна змінювати безліч разів

Заповідач може в будь-який момент змінити, скасувати або скласти новий заповіт. Змінювати заповіт можна безліч разів і кожний новий заповіт скасовує попередній (стаття 1254 Цивільного кодексу України). Кожен новий варіант заповіту потребує нотаріального посвідчення.

Спадкоємець отримає свідоцтво про право на спадщину після закінчення встановленого шестимісячного строку. Цей строк починається з часу відкриття спадщини, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Договір дарування

Договір дарування – це домовленість двох сторін, за якою одна сторона дарувальник передає або зобов’язується передати у майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно у власність.

Важливо: у випадку дарування нерухомого майна, договір дарування укладається у письмові формі, нотаріально посвідчується з наступною його державною реєстрацією.

Моментом укладення договору вважається передання майна, окрім випадків, коли дарувальник зобов’язується передати обдаровуваному майно у майбутньому. В такому випадку, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ст.722 Цивільного кодексу України).

Договір дарування належить до безоплатних правочинів, за умовами якого обдаровуваний не має перед дарувальником будь-якого зобов’язання матеріального характеру.

Спільне й відмінне

Спільне

Перелічені вище правочини є тотожними у єдиному намірі власника відчужити майно на користь іншої особи за власним волевиявленням. Всі перелічені правочини потребують нотаріального посвідчення, крім деяких виключень за договором дарування (наприклад, дарування рухомих речей, предметів особистого користування тощо).

Відмінне

Відмінності полягають у моменті набуття права власності та умов їх набуття (або їх відсутність). Ще однією важливою відмінністю даних правочинів є можливість визнання їх недійсними в судовому порядку та строки позовної давності.

Строки позовної давності

Для договору дарування – 1 рік (ст. 728 Цивільного кодексу України);

Для договір довічного утримання, спадкового договору, заповіту – 3 роки.

Вартість послуг нотаріуса

Вартість послуг нотаріуса в кожному випадку індивідуальна.

Перед тим як укласти договір

Перед тим як укласти будь-який із зазначених правочинів, необхідно зважити всі «за» та «проти» та усвідомлено обрати саме той вид правочину, який є найкращим для кожного і в конкретній ситуації.