Питання використання сучасних технологій комунікації в цивільному процесі набуло актуальності як ніколи. Адже війна спричинила багато викликів для судової системи. Цивільний процесуальний кодекс України не охоплює всіх проблемних питань, які мають з’ясовувати учасники процесу в умовах війни, тож значне коло питань доводиться вирішувати, здійснюючи фактичну процесуальну діяльність, самим судам.

З огляду на зміст ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, що діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Зосереджую увагу на рішенні Ради суддів України № 23 від 05.08.2022, згідно з яким встановлено вважати рекомендації з організаційних питань роботи суддів в умовах воєнного стану, які були опубліковані 02.03.2022 на сайті Ради суддів України, такими, що відображають офіційну позицію Ради суддів України щодо організації роботи судів.

Зважаючи на це рішення, необхідно роз’яснювати громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв’язку із воєнними діями та можливість розгляду справ у режимі відеоконференції. Подібну позицію викладено і в рішенні Великої Палати Верховного Суду (ВПВС) від 09.06.2022 у справі № 910/10427/19, в якому зазначено наступне: «Учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов’язковою».

Окрім цього, ВПВС дійшла висновку, що: «Участь представників сторін у судовому засіданні в режимі відеоконференції дасть змогу дослідити й оцінити доводи касаційної скарги без порушення засад судочинства та водночас не наражати відвідувачів судового засідання на загрози їхньому життю, здоров’ю та безпеці, що можуть виникнути в умовах воєнної агресії проти України». Натомість доволі часто використання IT-технологій у цивільному судочинстві унеможливлюється відсутністю у багатьох учасників базових умов (інтернету, мікрофонів тощо).

У контексті теми статті зосереджуємо увагу на наказі Державної судової адміністрації України від 23.01.2023 «Про затвердження Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі». Відтепер надсилання учасникам судового процесу судових повісток, повідомлень і викликів в електронній формі здійснюється шляхом направлення в месенджері за допомогою програмного додатка або SMS-повідомлення за допомогою автоматизованої системи документообігу суду. Слід наголосити, що текст виклику повинен мати чітку структуру, яка наводиться у додатках до порядку.

Викладене вище засвідчує факт застосування сучасних технологій комунікації в цивільному процесі. Натомість залишається необхідність внесення відповідних змін до Цивільного процесуального кодексу, що сприятиме чіткій конкретизації та зменшенню ризику виникнення суперечностей між різними нормативно-правовими актами, якими регулюється порядок здійснення судочинства в умовах воєнного стану.

З 1 січня 2023 року набирають чинності зміни до законодавства України, які внесені розділом XIX "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про акціонерні товариства" від 27.07.2022 р. № 2465-ІХ (далі – ЗУ "Про АТ") та стосуються найпоширенішої в Україні організаційно-правової форми суб'єктів господарювання – товариств з обмеженою відповідальністю.

Корпоративні права

До Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) повернуто положення, що регулюють правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ, товариство). До параграфа 1 глави 8 ЦКУ включено підрозділ 4 "Товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Згідно зі ст. 140 ЦКУ товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (далі – ЗУ "Про ТОВ").

Змінами закріплений більш широкий перелік прав учасників юридичних осіб, зокрема й учасників ТОВ, порівняно з правами учасників, зазначеними у ст. 5 ЗУ "Про ТОВ". Так, ст. 96-1 ЦКУ передбачено, що учасники юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:

1) брати участь в управлінні юридичною особою в порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, установлених законом;

2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи й одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку;

3) у випадках, передбачених законом й установчим документом, вийти з юридичної особи;

4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об'єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом;

5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи в порядку, встановленому установчим документом;

6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).

Учасники можуть також мати й інші права, установлені статутом і законом.

Особливості реалізації окремих прав учасників

Корпоративний договір

Змінами уточнені та доповнені окремі положення щодо корпоративного договору.

Корпоративним є договір, за яким учасники товариства зобов'язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації. Його мають вчиняти у письмовій формі.

По-перше, законодавець чітко позиціонував статус сторін корпоративного договору. Відтепер товариство та треті особи можуть бути тільки додатковими сторонами договору, а отже, учасники товариства є його основними й обов'язковими сторонами.

По-друге, корпоративний договір може бути як оплатним, так і безоплатним (до 1 січня 2023 року – тільки безоплатним). Невідповідність корпоративного договору цим вимогам призводить до його нікчемності (ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про ТОВ").

По-третє, у ч. 7 ст. 7 ЗУ "Про ТОВ" закріплено право сторін корпоративного договору обрати право за умови дотримання положень Закону України "Про міжнародне приватне право". Частина 1 ст. 5 згаданого закону визначає, що у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин. Зокрема, як передбачено ч. 2 ст. 46 Закону України "Про міжнародне приватне право", сторони договору, за яким учасники (засновники, акціонери, члени) юридичної особи з іноземною участю зобов'язуються реалізовувати свої права та повноваження щодо такої юридичної особи певним чином або утримуватися від їх реалізації (корпоративний договір), можуть обрати право, що є застосовним до такого корпоративного договору.

Водночас слід зважати на те, що ч. 6 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" закріплює обмеження – вибір права не здійснюють, якщо у правовідносинах відсутній іноземний елемент.

Інакше кажучи, сторони корпоративного договору можуть обрати право іноземної держави, яке регулюватиме відповідні відносини між ними, лише за умови наявності іноземного елемента, під яким варто розуміти ознаку, що характеризує приватноправові відносини та виявляється в одній або кількох із певних форм, зокрема хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Законом можуть бути встановлені обмеження для певних осіб щодо володіння корпоративними правами, а також умови та/або обмеження стосовно реалізації окремих корпоративних прав певними особами.

Право на участь в управлінні

Зокрема, новою ч. 3 ст. 97 ЦКУ передбачено, що до складу органів управління товариства не можуть бути обрані особи, визнані за рішенням суду винними у заподіяні збитків товариству своїми діями (бездіяльністю), якщо такі збитки виникли внаслідок порушення такою особою своїх обов'язків. Це обмеження застосовують протягом 3 років із дати виконання такого рішення суду.

Ми вважаємо, що застосування цієї норми на практиці може бути ускладнене через недостатню зрозумілість формулювань. Зокрема, використання в даному контексті терміна "виконання рішення суду" з великою вірогідністю зумовить питання, як же правильно визначити момент початку відрахування трирічного строку застосування такого обмеження. Якщо рішенням суду особа визнається винною у заподіянні товариству збитків і з неї стягують ці збитки, а також судові витрати, то чи буде правильним обчислення трирічного строку обмеження обрання такої особи до складу органів товариства тільки з дати повної сплати всіх присуджених судом збитків та витрат?

Інше питання – чи йде мова у цій нормі про одне й те саме товариство, якому особа заподіяла збитки внаслідок порушення своїх обов'язків і до органів управління якого має намір бути обраною? Чи можливе застосування цієї норми в ситуації, коли особу рішенням суду визнано винною у заподіянні збитків одному товариству, а обирається вона до органу управління іншого товариства? Напевно, відповідь формуватиметься судовою практикою.

Право на вихід із товариства

Змінами послаблені вимоги щодо реалізації права учасника на вихід із товариства. Якщо раніше учасник товариства, частка якого у статутному капіталі становила 50 або більше відсотків, міг вийти з товариства лише за згодою інших учасників, то відтепер статутом товариства може бути встановлено, що такий учасник може вийти з товариства і без згоди інших учасників. Відповідне положення включається до статуту товариства або виключається з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь усі учасники товариства (ч. 2 ст. 24 ЗУ "Про ТОВ").

Права міноритарних учасників

Закон підвищив захист прав міноритарних учасників.

По-перше, знижено розмір частки, володіння якою дає право учасникам вимагати обов'язкового врахування їхніх пропозицій про включення питань до порядку денного загальних зборів учасників. Зокрема, відповідно до ч. 7 ст. 32 ЗУ "Про ТОВ" пропозиції учасника або учасників, які в сукупності володіють 5 або більше відсотками статутного капіталу товариства, підлягають обов'язковому включенню до порядку денного загальних зборів учасників. Таке питання вважається автоматично включеним до порядку денного зборів. Проте розмір сукупної частки, яка дає право учасникам вимагати проведення аудиту фінансової звітності товариства із залученням аудитора (аудиторської фірми), залишився без змін на рівні 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (ч. 1 ст. 41 ЗУ "Про ТОВ").

По-друге, знижений розмір частки, володіння якою дає право не лише учаснику, але й учасникам, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства, подати в інтересах такого товариства позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою (ч. 1 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України, далі – ГПК України). А також скасовано будь-які обмеження щодо розміру частки учасника, який вправі до закінчення підготовчого засідання у справі приєднатися до поданого позову шляхом подання до суду відповідної заяви, після чого він набуває таких самих процесуальних прав та обов'язків, як і учасник, що подав позов (ч. 3 ст. 54 ГПК України). Раніше приєднатися до поданого позову міг лише учасник, якому належало 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства.

Щодо відшкодування судових витрат, понесених учасником (учасниками) ТОВ у зв'язку з поданням позову в інтересах такого товариства про відшкодування збитків, заподіяних товариству його посадовими особами, то підхід, закріплений у ч. 10 ст. 129 ГПК України, залишився без змін – на користь учасників, які подали позов в інтересах юридичної особи, судові витрати підлягають стягненню, тільки якщо витрати можуть бути стягнуті на користь юридичної особи, в інтересах якої подано позов.

Завважимо: на відміну від учасників ТОВ, для акціонерів АТ зміни виявилися більш лояльними, оскільки в абз. 2 ч. 10 ст. 129 ГПК України встановлено правило, згідно з яким, якщо інше не передбачено статутом акціонерного товариства, судові витрати, понесені акціонером (акціонерами) у зв'язку з поданням позову в інтересах такого акціонерного товариства про відшкодування збитків, заподіяних його посадовими особами, відшкодовуються таким товариством незалежно від результатів розгляду справи у суді.

Особливості звернення стягнення на частку

Зміни деталізують також процедуру звернення стягнення на частку учасника товариства.

Відтепер звернути стягнення на частку можна буде не лише на виконання виконавчого документа про стягнення з учасника грошових коштів або на підставі виконавчого документа про звернення стягнення на частку боржника чи майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи, але й відповідно до способу позасудового звернення стягнення на частку, що передбачений договором застави та відповідає позасудовим способам звернення стягнення, установленим Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (ч. 1 ст. 22 ЗУ "Про ТОВ").

Таким чином, можливості захисту й більш ефективної реалізації прав заставодержателей буде розширено.

Облікова система часток товариств

Змінами, що вносяться ЗУ "Про АТ", запроваджують можливість обліку часток ТОВ в обліковій системі часток, що вестиме Центральний депозитарій цінних паперів (далі – Центральний депозитарій). Відповідні положення Закону України "Про депозитарну систему України" наберуть чинності з 1 січня 2024 року. Однак пов'язані із цим зміни до ЗУ "Про ТОВ", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань" набирають чинності з 1 січня 2023 року, а тому їх доцільно врахувати в діяльності ТОВ уже в 2023 році.

Облікова система часток товариств з обмеженою відповідальністю та товариств із додатковою відповідальністю (далі – облікова система часток) – це сукупність інформації, записів про частки товариств з обмеженою відповідальністю та товариств із додатковою відповідальністю (вид, номінальна вартість і кількість, обмеження обігу тощо) на рахунках власників таких часток, інформації про товариство, про власників часток, про обмеження прав власників, про осіб, уповноважених власниками (управителів, заставодержателів, інших осіб, наділених відповідними правами щодо часток), а також іншої передбаченої законодавством інформації.

В обліковій системі часток фіксуватимуть факти набуття і припинення прав на частки, обмеження прав на частки. Відомості щодо права власності на частку товариства або його обмеження, унесені до облікової системи часток, вважатимуться достовірними та можуть бути використані у спорі з третьою особою. Облік часток ТОВ здійснюватиметься Центральним депозитарієм виключно в електронному вигляді після прийняття засновниками або учасниками товариства відповідного рішення в порядку, встановленому ЗУ "Про ТОВ".

Відомості про облік часток товариства в обліковій системі часток відтепер мають входити до статутів товариств (п. 4 ч. 5 ст. 11 ЗУ "Про ТОВ").

Як передбачено п. 14 ч. 2 ст. 30 ЗУ "Про ТОВ", прийняття рішення щодо обліку або припинення обліку часток товариства в обліковій системі часток належить до виключної компетенції загальних зборів учасників ТОВ. Такі рішення приймаються одностайно всіма учасниками товариства, які мають право голосу з відповідних питань (ч. 3 ст. 34 ЗУ "Про ТОВ").

На підставі прийнятого рішення між товариством та Центральним депозитарієм укладається відповідний договір, після чого Центральний депозитарій подає до Міністерства юстиції України в електронній формі заяву про державну реєстрацію відомостей щодо обліку часток ТОВ в обліковій системі часток, згідно з якою здійснюють державну реєстрацію включення до Єдиного державного реєстру (далі – ЄДР) відомостей про дату початку обліку часток товариства в обліковій системі часток з одночасним виключенням із ЄДР відомостей про перелік учасників відповідного товариства.

Надалі інформація про власників часток товариства розкривається Центральним депозитарієм у строки, порядку та за формою, які встановлює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі – Комісія). Дана інформація обов'язково має містити відомості про розмір пакета такого власника із зазначенням відсотка, кількості належних такому власнику часток та відомості про власника із зазначенням його імені (найменування) та коду/номера.

У разі прийняття учасниками товариства рішення про припинення обліку часток в обліковій системі часток Центральний депозитарій повідомляє Міністерство юстиції України, яке забезпечує державну реєстрацію відомостей щодо припинення обліку часток ТОВ в обліковій системі часток з одночасним включенням до ЄДР відомостей про учасників відповідного товариства станом на дату припинення обліку часток в обліковій системі часток.

Товариство, облік часток якого відбувається в обліковій системі часток, може здійснювати виплату дивідендів через таку облікову систему часток, а також проводити загальні збори учасників із застосуванням засобів електронних комунікацій через таку систему.

Система обліку часток товариств передбачає можливість відкриття рахунків умовного зберігання (ескроу) часток товариства, що дозволить забезпечити гарантоване внесення змін до облікової системи часток змін щодо права власності на таку частку іншої особи, зазначеної володільцем рахунка ескроу, у разі настання підстав, передбачених договором рахунка умовного зберігання (ескроу) часток товариства. Це підвищить гарантії кредиторів, права вимоги яких забезпечуються заставою прав на частку ТОВ, і надасть можливості розширити застосування такого виду забезпечення в господарському обороті.

На підставі аналізу наведених вище змін можна дійти висновку, зокрема, що запроваджувана система обліку часток товариств: (і) досить схожа до нині діючої системи депозитарного обліку цінних паперів, але її застосовуватимуть у добровільному порядку за одностайним рішенням учасників товариства; (іі) забезпечує централізований облік прав власності на частки та їх обмежень та запроваджує презумпцію достовірності відомостей про права власності на частки та їх обмеження у відносинах із третіми особами; (ііі) дозволяє легально вилучити з ЄДР, відомості з якого є відкритими й загальнодоступними, дані про учасників ТОВ, перенісши їх до облікової системи часток Центрального депозитарію; (іv) надає ТОВ можливість виплачувати дивіденди та проводити загальні збори учасників із застосуванням засобів електронних комунікацій через облікову систему часток; (v) розширить можливості застосування застави прав на частку в товаристві та підвищить гарантії реалізації прав заставодержателів.

Підзаконні нормативно-правові акти, які визначають, зокрема, вимоги до переліку документів, що подаються товариством до Центрального депозитарію, порядок виплати дивідендів через облікову систему часток, порядок проведення загальних зборів учасників із застосуванням засобів електронних комунікацій через облікову систему часток, порядок відкриття та функціонування рахунка ескроу, порядок та строки розкриття Центральним депозитарієм інформації про власників часток товариства, мають бути прийняті Комісією у тримісячний строк із дня набрання чинності ЗУ "Про АТ", тобто до 31 березня 2023 року.

Органи управління товариством

Перелік органів товариства, закріплений у ст. 28 ЗУ "Про ТОВ", залишився без змін. Це – загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган. Однак дещо змінилися підходи до їх формування та розмежування компетенцій.

Загальні збори учасників

Порядок скликання річних загальних зборів учасників доповнено вказівкою на їх обов'язкове скликання щороку протягом 6 місяців наступного за звітним року, якщо інше не встановлено законом. Також дещо обмежено компетенцію загальних зборів учасників. Відтепер вони можуть вирішувати не всі "будь-які питання" діяльності товариства, а будь-які питання, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства (ч. 1 ст. 30 ЗУ "Про ТОВ").

Наглядова рада

Законодавче регулювання можливості утворення наглядової ради в разі наявності відповідних положень у статуті ТОВ, а також основна функція наглядової ради – контроль і регулювання діяльності виконавчого органу товариства – залишилися без змін. Однак відтепер у разі утворення наглядової ради до її складу можуть бути обрані незалежні члени (ч. 3 ст. 39-1 ЗУ "Про ТОВ").

Виконавчий орган

Згідно зі ст. 39 ЗУ "Про ТОВ" виконавчий орган товариства є одноосібним або статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним. Назвою колегіального виконавчого органу є "дирекція", а його голови – "генеральний директор", якщо статутом не передбачені інші назви. У разі якщо товариство утворює колегіальний виконавчий орган, то відтепер до його складу можна обирати виконавчих та невиконавчих директорів.

Невиконавчий член колегіального виконавчого органу – ради директорів (далі – невиконавчий директор) – це фізична особа, яка обрана членом ради директорів товариства та здійснює функції нагляду, управління ризиками і контролю за діяльністю товариства та виконавчих директорів. Невиконавчий директор не має права втручатися у поточну діяльність товариства в інший спосіб, ніж брати участь у прийнятті рішень радою директорів або комітетом (у разі утворення) (ч. 5 ст. 39-1 ЗУ "Про ТОВ").

Зважаючи на визначення поняття невиконавчого директора та враховуючи компетенцію виконавчого органу товариства, можна дійти висновку, що виконавчий директор – це фізична особа, яка обрана членом ради директорів товариства та здійснює функції управління поточною діяльністю товариства.

І з невиконавчими, і з виконавчими директорами може бути укладено цивільно-правовий договір або трудовий договір (контракт).

Невиконавчий директор може бути незалежним членом такого виконавчого органу.

Незалежні члени органів товариства

Вимоги до незалежного члена органу товариства передбачені ч. 1, ч. 2 ст. 39-1 ЗУ "Про ТОВ". Ним може бути фізична особа, (і) яка відповідає вимогам, установленим ст. 67 ЗУ "Про АТ", (іі) на яку не здійснюють будь-якого впливу інші особи у процесі прийняття рішень під час виконання нею своїх обов'язків, (ііі) яка відповідає додатковим вимогам, що можуть бути встановлені статутом товариства.

Стаття 67 ЗУ "Про АТ" визначає підстави для припинення повноважень членів ради директорів АТ, пов'язані з настанням певних негативних обставин (порушенням установлених вимог). У результаті їх аналізу можна сформулювати вимоги, яким повинен відповідати з огляду на відсильну норму ст. 39-1 ЗУ "Про ТОВ" незалежний член органу товариства, зокрема:

– не бути засудженим до покарання, що виключає можливість виконання обов'язків члена органу товариства;

– щодо нього не повинно бути винесене рішення суду, за яким його визнано винним у порушенні вимог ст. 89 ЗУ "Про АТ" щодо обов'язку діяти в інтересах товариства, добросовісно, з розумним ступенем обачності, професійності та старанності, уникати конфлікту інтересів, утримуватися від прийняття вигід (благ) від третіх осіб, повідомляти про заінтересованість тощо;

– не бути недієздатним, обмежено дієздатним, не бути оголошеним безвісно відсутнім, померлим;

– не бути посадовою особою іншого суб'єкта господарювання, що здійснює діяльність у сфері діяльності товариства, якщо інше не передбачено статутом.

У разі якщо протягом строку своїх повноважень невиконавчий директор, незалежний директор перестає відповідати вимогам ст. 39-1 ЗУ "Про ТОВ", він повинен одразу скласти свої повноваження. Ігнорування цього обов'язку є підставою для розірвання товариством договору (контракту) з таким членом органу товариства без виплати компенсації (ч. 7, ч. 8 ст. 39-1 ЗУ "Про ТОВ").

Отже, для товариств на законодавчому рівні передбачено можливість за їх рішеннями обирати до наглядової ради (у разі її утворення) незалежних членів (за аналогією з акціонерними товариствами) й обирати до колегіального виконавчого органу виконавчих та невиконавчих директорів; при цьому функцією останніх є нагляд, управління ризиками та контроль за діяльністю товариства й виконавчих директорів.

Ліквідаційна процедура

Також доцільно взяти до уваги деякі спрощення, які вносять до ліквідаційної процедури юридичних осіб, зокрема й товариств. Відтепер проміжний ліквідаційний баланс та ліквідаційний баланс затверджує ліквідаційна комісія (ліквідатор), а не загальні збори учасників (ч. 8, ч. 11 ст. 111 ЦКУ).

У зв’язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2022 році зростуть суми судового збору; станом на 1 січня 2022 року установлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб у розмірі – 2481 гривень.

Наприклад: за подання позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою (розірвання шлюбу): необхідно сплатити 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 992,40 грн.

Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше, ніж до ухвалення судового рішення у справі за певних умов.

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу.

Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи – підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене Законом.

Судовий збір справляється:

– за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством;

– за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв’язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;

– за видачу судами документів;

– у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Пільги щодо сплати судового збору

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:

1) позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі;

2) позивачі – у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;

3) позивачі – у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів;

4) позивачі – у справах щодо спорів, пов’язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов’язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні”;

5) особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники – у справах щодо спорів, пов’язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;

6) позивачі – у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;

7) громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб;

8) особи з інвалідністю внаслідок Другої світової війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;

9) особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю;

10) позивачі – громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;

11) виборці – у справах про уточнення списку виборців;

12) військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, – у справах, пов’язаних з виконанням військового обов’язку, а також під час виконання службових обов’язків;

13) учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України – у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав;

14) позивачі – у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

15) фізичні особи (крім суб’єктів підприємницької діяльності) – кредитори, які звертаються з грошовими вимогами до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати, зобов’язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, виплати авторської винагороди та аліментів, – після оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом;

15-1) органи місцевого самоврядування – за подання заяви про визнання спадщини відумерлою;

16) позивачі – за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з наданням статусу учасника бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

17) засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також особи, взяті під варту, – у справах, пов’язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України, у разі відсутності на їхніх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору.

18) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, його територіальні органи;

19) заявники – у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно;

20) позивачі – у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно;

21) позивачі – за подання позовів щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»;

22) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб – за подання позовів, предметом яких є відшкодування шкоди (збитків), у порядку, визначеному статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Статтею 4 Закону визначені розміри ставок судового збору, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

02.12.2020 р. Верховна рада України прийняла в першому читанні Проект закону України «Про віртуальні активи» від 11.06.2020 № 3637.

Близько п’яти років в Україні фактично існує ринок віртуальних активів, який не врегульовано на законодавчому рівні . Автор законопроекту, нардеп Олексій Жмеренецький зазначає  що: «Експерти оцінюють обсяг транзакцій в Україні з віртуальними активами близько 150-200 млн доларів на день, а капіталізація – складає більш ніж 2 млрд доларів, але, на жаль, вся галузь перебуває в тіні».

Основними цілями прийняття закону є визначення правового статусу віртуальних активів, як об'єктів цивільних прав та врегулювання цивільно-правових відносин між фізичними та юридичними особами, які виникають в процесі використання віртуальних активів.

Прийняття даного закону  усуне значну прогалину в національному  законодавстві України, сприятиме залученню інвестицій, шляхом захисту учасників ринку віртуальних активів та зменшить частку тіньової економіки України.

10.12.2020 року набрав чинності Закон України №4429 "Про соціальну підтримку застрахованих осіб та суб'єктів господарювання на період здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Co V-2".

Даний закон між іншим  передбачає:

- надання одноразової матеріальної допомоги за рахунок Держбюджету певним категоріям застрахованих осіб та суб'єктів господарювання, а також надання одноразової компенсації суб’єктам господарювання витрат, понесених за сплату  єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування;

- можливість отримання державної допомоги суб’єктами малого і середнього бізнесу, які здійснюють свою діяльність у сфері громадського харчування;

- для суб’єктів господарювання, діяльність яких була заборонена в період карантину скасовано орендну плату за державне і комунальне майно та продовжено дію договорів оренди державного та комунального майна;

- на період карантину продовжено дію ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та не призупинятимуть, не анулюватимуть дію ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями у разі несвоєчасної сплати чергового платежу за ліцензії;

- змінено розрахунок страхового стажу для певних категорій осіб ;

- можливість для певних категорій ФОП та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльностіздійснити доплати до розміру мінімального страхового внеску за місяці часткового зменшення доходу на період карантину.

Закон прийнятий з метою зменшення негативних наслідків карантинних, обмежувальних протиепідемічних заходів, запроваджених внаслідок поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Co V-2.

Законопроект передбачає визначення правового статусу відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, врегулювання процедури державної реєстрації створення та припинення діяльності таких відокремлених підрозділів.

Автори законопроекту наголошують на необхідності імплементації положень Директиви (ЄС) 2017/1132 Європейського Парламенту та Ради від 14 червня 2017 року, що стосуються деяких аспектів корпоративного права (Кодифікація), зокрема, щодо правил розкриття інформації, які застосовуються до філій компаній з інших держав-членів, шляхом внесення інформації про такі відокремлені підрозділи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань та відкриття її для загального доступу.

Тобто метою законопроекту є усунення прогалин Українського законодавства та приведення останнього до європейських стандартів задля підвищення інвестиційної привабливості України для іноземних інвесторів.

Зазвичай пошуки квартири відбуваються по-різному: інтернет-сторінки з пошуку житла, серед друзів, знайомих або через посередника. Але, щоб уникнути неприємностей, житло варто орендувати чинним відповідно до норм законодавства.

Орендодавець, який має намір здати житло в оренду законно, повинен сплачувати з нього податки та бути готовим показати всі документи щодо прав на житло, а також підписати договір оренди.

За договором найму (оренди) житла одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати іншій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Договір найму житла укладається письмово.

У договорі детально прописують умови, вартість і терміни найму, інформацію про учасників угоди, права та обов’язки наймача і наймодавця, гарантії, підстави для дострокового розірвання і фінансові зобов’язання. За бажанням вказують будь-які інші пункти, виходячи з індивідуальних особливостей нерухомості або побажань сторін.

У договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних із наймачем прав та обов’язків щодо користування житлом. Наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом із ним.

Якщо наймачами житла є кілька осіб, їхні обов’язки за договором найму житла є солідарними. Порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом із ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору – встановлюється за рішенням суду.

Договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п’ять років.
У разі завершення терміну договору найму житла наймач має переважне право на укладення договору найму житла на новий строк.

Не пізніше ніж за три місяці до завершення строку договору найму житла наймодавець може запропонувати наймачеві укласти договір на таких же або інших умовах чи попередити наймача про відмову від укладення договору на новий строк. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на тих же умовах і на такий же строк.

Якщо наймодавець відмовився від укладення договору на новий строк, але протягом одного року уклав договір найму житла з іншою особою, наймач має право вимагати переведення на нього прав наймача та (або) відшкодування збитків, завданих відмовою укласти з ним договір на новий строк.

У разі продажу житла, яке було предметом договору найму, наймач має переважне перед іншими особами право на його придбання.

Наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом із ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці.

Якщо наймач звільнив помешкання без попередження, наймодавець має право вимагати від нього плату за користування житлом за три місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на таких же умовах із іншою особою.

Наймач має право відмовитися від договору найму житла, якщо житло стало непридатним для постійного проживання у ньому.

Договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі:

1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо договір не встановлює триваліший строк, а при короткостроковому наймі – понад два рази;

2) руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає.

За рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше одного року для відновлення житла. Якщо протягом строку, визначеного судом, наймач не усуне допущених порушень, суд за повторним позовом наймодавця постановляє рішення про розірвання договору найму житла. На прохання наймача суд може відстрочити виконання рішення не більше ніж на один рік.

Договір найму частини будинку, квартири, кімнати (частини кімнати) може бути розірваний на вимогу наймодавця у разі необхідності використання житла для проживання самого наймодавця та членів його сім’ї.

Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання договору не пізніше ніж за два місяці.

Якщо наймач житла або інші особи, за дії яких він відповідає, використовують житло не за призначенням або систематично порушують права та інтереси сусідів, наймодавець може попередити наймача про необхідність усунення цих порушень. Якщо наймач або інші особи, за дії яких він відповідає, після попередження продовжують використовувати житло не за призначенням або порушувати права та інтереси сусідів, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму житла.

Щодня кожен із нас буває у найрізноманітніших магазинах: від невеличкого гастроному у дворі, до крупного магазину побутової техніки. Навряд чи знайдеться людина, що ні разу в житті не мала бажання повернути товар.

Право покупця повернути товар передбачено Законом України «Про захист прав споживачів».

Якщо покупець придбав товар, який має істотний недолік (тобто, такий, що унеможливлює користування річчю, виник з вини продавця чи виробника, та не може бути усунутий менш ніж за 14 днів) він має право вимагати інший товар без дефектів, взамін придбаного, або повернення товару з відшкодуванням сплаченої вартості товару.

Якщо ж товар має неістотний недолік, то покупець може вимагати від продавця усунення дефекту за його (продавця) рахунок, або ж може усунути його самостійно та вимагати компенсації понесених втрат або ж вимагати зменшення ціни.

Втім, чинне законодавство дозволяє повертати товар, навіть, якщо він зовсім без дефектів. Якщо покупця не влаштовує розмір, габарит, колір товару, то його можна обміняти на такий, що відповідає забаганкам споживача. Але, не слід забувати що такий обмін може статись лише за виконання певних умов з боку покупця. А саме:

• Товарний вигляд речі залишається неушкодженим. Покупець повертає річ у тій самій упаковці, що придбав, без ушкоджень, з усіма ярликами, етикетками, пломбами тощо;
• Товар повертається не пізніше 14 днів (день придбання речі не враховується);
• Товар не знаходився у використанні;
• У споживача зберігся чек чи інший розрахунковий документ.

Також, варто пам’ятати, що є категорії товарів належної якості, які не підлягають обміну та поверненню. До таких товарів відноситься продукти, ліки, особисті і деякі дитячі речі та інші. Такі товари підлягають поверненню лише за умови їх неналежної якості.

Якщо ж ви втратили чек, то є декілька способів довести, що товар був куплений саме у цьому магазині. Перш за все можна звернутись до адміністрації магазину з проханням видати копію чека за певну дату та час. Підтвердженням також можуть слугувати записи з камер відеоспостереження або етикетки, що підтверджують приналежність речі до даного магазину.